Ця тема мені дуже близька. За ці два місяці зі мною сталося дуже багато подій.
Все почалося з того, що всі українці 24 лютого прокинулися через вибухи або шум ракет, і я не була виключенням. На наступний день ми поїхали в інше місто, думали, що там спокійніше, але це була наша головна помилка.
Кожен день ми чули вибухи і сирени, ховалися в підвали, але це не найбезпечніше місце. Було дуже страшно, та я вірила, що все це скоро закінчиться.
В той же час я написала свій перший вірш.
Коли війна прийшла так швидко,
Ми думали, що це все просто жарт.
Коли в новинах нам казали
“Йде війна”, - ми всі не вірили цьому,
Але коли гуде сирена і всі біжать до укриття,
Мені так страшно дуже стало.
Коли по укриттях ховались,
Та і з думками наодинці залишались,
Було так страшно, дуже страшно.
І я сама в себе питала :
“За що мені це все? За що?
Ну що ж зробила я погане?”
І зараз ми всі живемо у сподіваннях,
Коли закінчиться війна.
І ми всі віримо, що скоро
для нас для всіх закінчиться вона!
Цей вірш я писала під час однієї з тривог, а за вікном лунали вибухи. Я давно хотіла написати свій вірш, але я не думала, що перший мій вірш буде про війну.
Проживши під обстрілами тиждень, ми вирішили поїхати додому, тому що в крайню ніч перед від’їздом були сильні вибухи, ніби у нас в дворі.
Після повернення додому ми боялися кожного шороху. Коли ми повернулися додому, ми зустрілися з моєю подругою. Вона волонтер і дуже хоробра, вона переживала за нас і була дуже рада нас бачити, як і ми її.
Через деякий час ми дізналися, що у нас з’явилися нові сусіди. Це були біженці з Краматорська. Їм потрібні були речі, їжа та іграшки для маленької шестирічної дівчинки. Ми допомогли, дали їм іграшки, одяг і сказали, де у нашому місті видають гуманітарну допомогу. Вони подякували нам , а я була дуже щаслива, що ми можемо допомогти людям, які потребують цього.
Сьогодні я написала ще один вірш.
Піднімаючи очі до неба
Піднімаючи очі до неба,
Ми боїмося зустріти ракету.
Піднімаючи очі до неба,
Ми просимо допомоги від бога.
Піднімаючи очі до неба,
Ми бажаємо спокою всім.
Підіймаючи очі до неба,
Ми віримо, що життя наше буде спокійне і вільне.
Підіймаючи очі до неба,
З перемогою зустрінемо літо!
Чому я в останньому рядку сказала “літо”? Тому що я вірю : наша перемога скоро настане, і сподіваюся, що літні канікули ми зустрінемо без війни, у вільній Україні.
Від початку війни люди сильно змінилися. Вони показали своє справжнє обличчя. На щастя, у мене немає таких рідних і знайомих, які після початку війни показали себе не з кращої сторони. Всі вони стали, навпаки, більш добрішими і ріднішими. Взагалі, за час війни я помітила, як сильно змінилася Україна. Ми стали більш згуртованими, у нас з’явилося багато віршів і пісень, присвячених війні і перемозі України. У нас дуже багато волонтерів, які є і серед моїх знайомих. Я дуже пишаюся тим, що народилася в такій прекрасній країні, з такими прекрасними людьми, тому я вірю, що ми переможемо. Я би хотіла, щоб всі пам’ятали: Добро завжди перемагає! Слава Україні! Разом до перемоги!
Літвін Далія, 7В
