Школа №7 » Поради психолога батькам » Чому не всяка похвала - корисна, або Як мотивувати дитину розвиватися

Чому не всяка похвала - корисна, або Як мотивувати дитину розвиватися

Автор: psychologist від 16-02-2021, 09:04

Батьки та педагоги можуть не замислюючись повторювати шаблонні фрази для похвали. «Молодець!», «Яка ти розумниця», «Класно/чудово/красиво тощо» — діти очікують і начебто домагаються від нас цих слів. Таку реакцію вони сприймають як позитивну, підтримувальну, втім, насправді, часто вона — порожній звук. Узагальнена похвала не містить важливого повідомлення для дитини, не пояснює: «Чому в цій ситуації я молодець? Що саме я роблю добре? Чого я навчився, що я тепер умію?», — а значить, не дає засвоїти досвід із повною користю.

 Замість узагальненої, «невизначеної» похвали дайте дітям свідоме визнання й увагу. Недарма школярі часто звертаються «Мамо/тату/..., дивись », і чекають, що дорослі відреагують. Завдяки правильній реакції дорослих у дітей зростає самооцінка, наполегливість, самомотивація, здорова впевненість у собі.

Коли дитину свідомо хвалити і демонструвати щиру зацікавленість, це сприятиме внутрішньому вдоволенню від власних дій. Натомість узагальнена похвала — це ніби винагорода цукеркою під час дресури, а в гіршому разі — така собі «відмазка», щоб дитина не відволікала.

Узагальнена похвала від дорослого заважає дитині зробити досвід конкретним і «присвоїти» його на майбутнє. Натомість свідоме визнання цьому сприяє. Як саме відрізняються ці реакції, покажуть приклади.

Звісно, немає потреби зовсім відмовлятися від звичної похвали. Втім, не обмежуйтеся нею, а тут-таки приєднуйте спостереження-«розшифровку»: чому ти молодець, що зробив добре і правильно, чого ти навчився, що тепер вмієш. І щедро додавайте: «Я дуже тебе люблю!» Так надихнете дітей бути наполегливими, уважними до власних прагнень. Внутрішня впевненість і мотивація дадуть їм сили знов і знов стикатися з викликами та долати їх.

Як реакція дорослого формує досвід дитини

 Щоб усвідомити, чому узагальнена похвала не корисна для дітей, знімімо «дорослу оптику». Дорослі багато в чому вмілі, вправні, кожен має власну історію досягнень. А діти лише набувають малого й великого досвіду, усе пробують і опановують. Щоб «загартувати» адекватну самооцінку, вони мають навчитися робити багато різних речей і дізнатися, що вони здатні впоратися із труднощами. Це знання дитина отримує у ситуаціях «прагнення —> старання —> успіх». Окрім того, вона усвідомлює: не все виходить одразу, щось може взагалі не вийти — і це нормально, це частина життя.

Чим замінити похвалу

 Діти прагнуть уваги дорослих, утім не автоматичних реакцій на кшталт «молодець» або «чудово». Їм потрібно розділити із близьким дорослим свій досвід. Тож найліпша реакція — приділити увагу щиро, вникнути в дії дитини, зрозуміти, що для неї виявилося цінним і бажаним. У кожному випадку відчуття успіху, навіть найменшого, — безцінне, бо воно укріплює в дитини думку «я можу, я здатен, я прагну і досягаю».

Найпростіше, що можна сказати у відповідь на «Дивися, дивися на мене!» — «Так, я бачу, що ти робиш». А відтак увімкнути «режим спостереження й опису» — розказати дитині, що саме бачите. Зазначити, що їй вдалося, що було непросто і як дитина це подолала. У такі моменти дитина почувається добре, піднесено — і від власного досягнення, і від того, що дорослий це визнав та оцінив. Дитина запам’ятовує цей стан і надалі прагне повторювати досвід: «Мені хотілося це зробити — я спробував, постарався — мені вдалося».

Ті самі правила працюють у групі дітей. Скажімо, педагог розучує з дітьми нову тему. Хтось одразу розуміє і запам’ятовує, а хтось потребує додаткових пояснень, соромиться висловити свою думку. В такій ситуації традиційна похвала дістанеться лише дітям, яким все вдається, а решті лишиться тільки сумувати або заздрити. Натомість спостереження й опис дадуть змогу віддати належне кожній дитині й уникнути протиставлень «добре — погано».

Як у дитини з’являється «установка на розвиток»

 Спочатку все дається складно, а з практикою стає простіше — якщо дорослі допомагають дитині це усвідомити, у неї розвивається «установка на розвиток» (англ. growth mindset). Дитина звикає, що труднощі — частина життя і їх слід долати наполегливістю.

Натомість ствердження на кшталт «ти розумний», «ти красуня», «ти чудовий учень» — це наче фіксація певної якості. Наприклад, якщо батьки постійно кажуть «ти розумний», у свідомості дитини це закріплюється як «мені все має даватися легко». А якщо не дається — вона опускає руки, «задкує», навіть може розчаруватися в собі та дійти хибного висновку «я нездара».

 Деякі діти з раннього віку стають «шукачами похвал», часто запитують: «Я гарна?», «Тобі подобається мій малюнок?» тощо. Звичка орієнтуватися на інших відобразиться в підлітковому віці — дитина буде шукати схвалення однолітків аж до небезпечних та відчайдушних вчинків. А коли виросте, завжди сумніватиметься в собі, не зможе формувати зважені думки без схвалення інших — знайомих, колег, мас-медіа.

Ознайомтеся з порівняльною характеристикою результатів впливу узагальненої похвали та свідомого визнання.


 Звісно, немає потреби зовсім відмовлятися від звичної похвали. Втім, не обмежуйтеся нею, а тут-таки приєднуйте спостереження-«розшифровку»: чому ти молодець, що зробив добре і правильно, чого ти навчився, що тепер вмієш. І щедро додавайте: «Я дуже тебе люблю!» Так надихнете дітей бути наполегливими, уважними до власних прагнень. Внутрішня впевненість і мотивація дадуть їм сили знов і знов стикатися з викликами та долати їх.


Чому не всяка похвала — корисна, або "Як мотивувати дитину розвиватися", cитуації для вчителів та батьків:

 Перейдіть за посиланням:

https://forms.gle/XeJFXttDkNXt2Yjs7