» » Фредерік Стендаль. «Червоне та чорне». Стислий переказ твору
*** Актуальна інформація щодо прийому документів до 1-ого классу розміщена тут ***

Фредерік Стендаль. «Червоне та чорне». Стислий переказ твору

Автор: admin від 21-01-2019, 17:39

Пан де Реналь, мер французького містечка Верьер в окрузі Франш-Конте, людина самовдоволена і марнолюбна, повідомляє дружині про рішення взяти в будинок гувернера. Особливої необхідності в гувернері не було, просто місцевий багатій пан Вально, цей вульгарний горлань, що вічно суперничає з мером, занадто пишається новою парою нормандських коней. Ну що ж, конячки у пана Вально тепер є, зате гувернера немає. Пан де Реналь уже домовився з папашею Сорелем, що в нього буде служити його молодший син. Старий кюре пан Шелан рекомендував йому сина теслі як парубка рідких здатностей, що уже три роки вивчає богослов’я  й блискуче знає латинь.

Його кличуть Жюльен Сорель, йому вісімнадцять років; це невисокий, тендітний на вид юнак, особа якого несе печатку разючої своєрідності. У нього неправильні, але тонкі риси особи, великі чорні очі, що блискають вогнем і думкою, і темно-каштанова шевелюра. Юні дівиці поглядають на нього з інтересом. Жюльен ніколи не ходив у школу. Латині й історії його навчив полковий лікар, учасник наполеонівських походів. Умираючи, він заповів йому свою любов до Наполеона, хрест Почесного легіону та кілька десятків книг. З дитинства Жюльен мріє стати військовим. У часи Наполеона для простолюдина це був самий вірний спосіб зробити кар’єру й вийти в люди. Але часи змінилися. Жюльен розуміє, що єдиний шлях, що перед ним відкритий, – стати священиком. Він честолюбний і гордий, але готовий витерпіти все, щоб пробити собі дорогу

Пані де Реналь не подобається витівка чоловіка. Вона обожнює своїх трьох хлопчиків, і думка про те, що між нею й дітьми буде стояти хтось сторонній, приводить її в розпач. Вона вже малює у своїй уяві огидного, грубого, скуйовдженого хлопця, якому дозволено кричати на її дітей і навіть пороти їх.

Яке ж на її подив, вона бачить перед собою блідого, переляканого хлопчину, що здається їй незвичайно гарним і дуже нещасним. Однак не проходить і місяця, як усе в будинку, навіть пан де Реналь, починають ставитися до нього з повагою. Жюльен тримається з великим достоїнством, а його знання латині викликає замилування – він може прочитати напам’ять будь-яку сторінку Нового заповіту.

Покоївка пані де Реналь Эліза закохується в юного гувернера. На сповіді вона розповідає абатові Шелану, що одержала спадщину й тепер хоче вийти заміж за Жюльена. Кюре щиро радий за свого улюбленця, але Жюльен рішуче відмовляється від завидної пропозиції. Він честолюбний і мріє про славу, він хоче скорити Париж. Втім, він це вміло приховує.

Улітку сім’я переїжджає у Вержи – село, де перебуває маєток і замок де Реналей. Тут пані де Реналь цілі дні проводить із дітьми й гувернером. Жюльен здається їй розумніше, добріше, шляхетніше всіх навколишніх її чоловіків. Вона починає розуміти, що любить Жюльена. Але чи любить він її? Адже вона старше його на цілих десять років! Жюльену подобається пані де Реналь. Він знаходить її чарівною, йому ніколи не доводилося бачити таких жінок. Але Жюльен зовсім не закоханий. Він хоче завоювати пані де Реналь, щоб самоствердитися й щоб помститися цьому самовдоволеному пану де Реналю, що дозволяє собі розмовляти з ним поблажливо й навіть грубо.

Коли Жюльен попереджає пані де Реналь, що вночі прийде до неї в спальню, вона відповідає йому самим щирим обуренням. Уночі, виходячи зі своєї кімнати, він умирає від страху, у нього підкошуються коліна, але коли він бачить пані де Реналь, вона здається йому такою прекрасною, що всі марнолюбні бредні вилітають у нього з голови. Сльози Жюльена, його розпач скоряють пані де Реналь. Проходить кілька днів, і Жюльен з усім запалом юності закохується в неї без пам’яті. Коханці щасливі, але зненацька важко занедужує молодший син пані де Реналь. І нещасній жінці здається, що своєю любов’ю до Жюльена вона вбиває сина. Вона усвідомила, який гріх перед Богом робить, її мучать каяття совісті. Вона відштовхує від себе Жюльена, що вражений глибиною її горя й розпачу. На щастя, дитина видужує.

Пан де Реналь нічого не підозрює, але слуги знають багато чого. Покоївка Эліза, зустрівши на вулиці пана Вально, розповідає йому, що в її пані роман з молодим гувернером. У той же вечір пан де Реналь одержує анонімного листа, з якого довідується, що відбувається в його будинку. Пані де Реналь вдається переконати чоловіка у своїй невинуватості, але все місто тільки й займається історією її любовних пригод.

Наставник Жюльена абат Шелан уважає, що він повинен хоча б на рік виїхати з міста – до свого друга лісоторговця Фуку або в семінарію в Безансон. Жюльен їде з Верьера, але через три дні вертається, щоб попрощатися з панною де Реналь. Він пробирається в її кімнату, але їхнє побачення затьмарене – їм здається, що вони розлучаються навіки.

Жюльен приїжджає в Безансон і йде до ректора семінарії абата Пирара. Він дуже схвильований, до того ж особа Пирара настільки потворна, що викликає в ньому жах. Третя година як ректор екзаменує Жюльена, й настільки вражений його пізнаннями в латині й богослов’ї,   що приймає його в семінарію на малу стипендію та навіть відводить йому окрему келію. Це велика милість. Але семінаристи дружно ненавидять Жюльена: він занадто талановитий і справляє враження мислячої людини – тут цього не прощають. Жюльен повинен вибрати собі духівника, і він вибирає абата Пирара, навіть не підозрюючи, що цей учинок виявиться для нього вирішальним. Абат щиро прив’язаний до свого учня, але положення самого Пирара в семінарії дуже неміцне. Його вороги єзуїти роблять все, щоб змусити його подати у відставку. На щастя, у нього є друг і заступник при дворі – аристократ із Франш-Конте маркіз де Ла-Моль, доручення якого абат справно виконує. Довідавшись про гоніння, яким піддається Пирар, маркіз де        Ла-Моль пропонує йому переїхати в столицю й обіцяє один із кращих приходів на околицях Парижа. Прощаючись із Жюльеном, абат передбачає, що того чекають важкі часи. Але Жюльен не в силах думати про себе. Знаючи, що Пирар має потребу в грошах, він пропонує йому всі свої заощадження. Пирар цього не забуде.

Маркіз де Ла-Моль, політик і вельможа, користується великим впливом при дворі, він приймає абата Пирара у своєму паризькому особняку. У розмові він згадує, що вже кілька років шукає розумну людину, що міг би зайнятися його перепискою. Абат пропонує на це місце свого учня – людину досить низького походження, але енергійного, розумного, з високою душею. Так перед Жюльеном Сорелем відкривається несподівана перспектива – він може потрапити в Париж!

Отримавши запрошення маркіза, Жюльен спочатку їде у Верьер, сподіваючись побачитися з панною де Реналь. Він чув, що останнім часом вона впала в саме несамовите благочестя. Незважаючи на безліч перешкод, йому вдається проникнути в кімнату своєї коханої. Ніколи ще вона не здавалася йому такою прекрасною. Однак її чоловік щось підозрює, і Жюльен змушений рятуватися втечею.

Приїхавши в Париж, він насамперед оглядає місця, пов’язані з ім’ям Наполеона, і лише потім відправляється до абата Пирару. Абат представляє Жюльена маркізові, а ввечері він уже сидить за спільним харчуванням. Навпроти нього сідає світла блондинка, надзвичайно струнка, з дуже гарними, але холодними очами. Мадемуазель Матильда де Ла-Моль явно не подобається Жюльену.

Новий секретар освоюється швидко: через три місяці маркіз уважає Жюльена цілком підходящою для себе людиною. Хлопець працює завзято, він мовчазний, тямущий і поступово починає вести всі самі складні справи. Він стає сучасним денді й цілком опановує мистецтвом жити в Парижі. Маркіз де Ла-Моль вручає Жюльену орден. Це заспокоює гордість Жюльена, тепер він тримається більш розкуто й не так часто почуває себе ображеним. Але з мадемуазель де Ла-Моль він підкреслено холодний. Ця дев’ятнадцятирічна дівчина дуже розумна, їй нудно в суспільстві її аристократичних приятелів – графа Келюса, віконта де Люза й маркіза, що претендує на її руку, де Круазенуа. Раз у рік Матильда носить жалобу. Жюльену розповідають, що вона робить це на честь предка сім’ї Бонифаса де Ла-Моль, улюбленого королеви Маргарити Наваррської, що був обезголовлений 30 квітня 1574 р. на Гревській площі в Парижі. Легенда говорить, що королева зажадала у ката голову свого коханця й власноруч поховала її у часовні.

Жюльен бачить, що Матильду щиро хвилює ця романтична історія. Поступово він перестає ухилятися від розмов з мадемуазель де Ла-Моль. Бесіди з нею настільки цікаві, що він навіть забуває грати свою роль плебея, що обурився. «От було б забавно, – думає він, – якби вона закохалася в мене».

Матильда вже давно зрозуміла, що любить Жюльена. Ця любов здається їй досить героїчною – дівчина її положення любить сина теслі! З тієї хвилини, як вона розуміє, що любить Жюльена, вона перестає нудьгувати.

Сам Жюльен скоріше збуджує свою уяву, чим захоплений любов’ю. Але одержавши від Матильди листа із освідченням у коханні, він не може приховати свого торжества: його, бідного селянина, любить знатна дама, вона вибрала його, а не аристократа, маркіза де Круазенуа! Матильда чекає його в себе о першій годині попівночі. Жюльену здається, що це пастка, що приятелі Матильди хочуть убити його або виставити на посміховище. Озброївшись пістолетами й кинджалом, він проникає в кімнату мадемуазель де Ла-Моль. Матильда покірна й ніжна, але наступного дня вона жахається при думці, що стала коханкою Жюльена. Розмовляючи з ним, вона ледь стримує гнів і роздратування. Самолюбство Жюльена ображене, і обоє вони вирішують, що між ними все закінчено. Але Жюльен відчуває, що до нестями закохався в цю норовливу дівчину, що він не може жити без неї. Матильда безперестану займає його душу й уяву.   Знайомий Жюльена, російський князь Коразов, радить йому викликати ревнощі своєї коханої й почати залицятися до якої-небудь світської красуні. «Російський план», на диво Жюльена, діє безвідмовно. Матильда ревнує, вона знову закохана, і тільки дивовижна гордість заважає їй зробити крок назустріч.                                  Одного разу Жюльен, не думаючи про небезпеку, приставляє сходи до вікна Матильди. Побачивши його, вона падає до нього в обійми.

Незабаром мадемуазель де Ла-Моль повідомляє Жюльену, що вагітна і хоче вийти за нього заміж. Довідавшись про це, маркіз шаленіє. Але Матильда наполягає, і батько, нарешті, здається. Щоб уникнути ганьби, маркіз вирішує створити Жюльену блискуче становище у суспільстві. Він домагається для нього патенту гусарського поручика на ім’я Жюльена Сореля де Ла-Верне. Жюльен відправляється у свій полк. Радість його безмежна – він вже давно мріяв про військову кар’єру.

Зненацька він отримує звістку із Парижа: Матильда просить його негайно повернутися. Коли вони зустрічаються, вона простягає йому конверт із листом пані де Реналь. Виявляється, її батько, маркіз де Ла-Моль, звернувся до неї із проханням надати які-небудь відомості про колишнього гувернера. Лист пані де Реналь усіх вразив!  Вона пише про Жюльена  як про лицеміра й кар’єриста, здатного на будь-яку підлість, аби тільки вибитися в люди. Ясно, що пан де Ла-Моль ніколи не погодиться на його шлюб з Матильдою.

Ні слова ні говорячи, Жюльен залишає Матильду, сідає у поштову карету й мчить у Верьер. Там у  крамниці він купує пістолет, входить у Верьерську  церкву, де йде недільне богослужіння, і двічі стріляє в пані де Реналь.   Вже у в’язниці він довідується, що пані де Реналь не убита, а тільки поранена. Він щасливий і почуває, що тепер зможе вмерти спокійно. Слідом за Жюльеном у Верьер приїжджає Матильда. Вона використовує всі свої зв’язки, роздає гроші й обіцянки в надії пом’якшити вирок Жюльену.

У день суду вся провінція стікається в Безансон. Жюльен з подивом виявляє, що вселяє всім цим людям щиру жалість. Він хоче відмовитися від останнього слова, але щось змушує його піднятися. Жюльен  не просить у суду ніякої милості, тому що розуміє, що головний його злочин полягає в тому, що він, простолюдин, обурився проти свого жалюгідного становища.

Його доля вирішена – суд виносить Жюльену смертний вирок. У в’язницю до Жюльена приходить пані де Реналь. Вона розповідає, що злощасний лист склав її духівник. Ніколи ще Жюльен не був таким щасливим. Він розуміє, що пані де Реналь – єдина жінка, яку він здатний любити.

У день страти Жюльен Сорель почуває себе бадьорим і мужнім. Матильда де Ла-Моль власними руками ховає голову свого коханого. А через три дні після смерті Жюльена помирає пані де Реналь.

Главные герои романа Стендаля «Красное и черное»

<!--[if !supportLists]-->· Жюльен Сорель — главный герой романа. Хочет быть епископом, но жаждет только одного — привилегий, связанных с этой должностью. Сам в Бога не верит. Умный, рассудительный, не гнушается в средствах, ярый поклонник Наполеона, хочет повторить его судьбу. Думает, что если бы родился во времена Наполеона, то добился бы многого, а теперь приходится лицемерить. Понимает, что ради своих целей нужно хорошо относиться к людям, которых не любишь. Пытается лицемерить, но не всегда это получается. Очень эмоционален, тщеславен, гонится за положением в обществе. Вспыльчивый. Храбрый. Иногда его чувства преобладают над разумом.

·  Г-жа де Реналь (Луиза де Реналь) — жена мэра города Верьера г-на де Реналя. 30 лет. Искренняя, простодушная и наивная.

· Матильда де Ла-Моль — 19 лет; резка, эмоциональна, иронична к своим знакомым, не лицемерит с друзьями отца. Ведет себя как ребенок. Потихоньку читает книги из библиотеки отца (Вольтер, Руссо). И чем больше там протеста к современности, тем интересней ей кажется жизнь.

· Аббат Пирар — Сорель встречается с ним в семинарии. Аббат питает симпатии к умному ученику, но пытается их не выказывать. Они похожи с Сорелем. Большинство их не любит за ум, начитанность, противопоставленность другим семинаристам. Каждый готов донести на них при первом удобном случае. В итоге аббата выживают из семинарии. Перейти в другое место ему помогает г-н де Ла-Моль.

· Г-н де Ла-Моль — участвует в тайных собраниях, похож на ультрароялиста 1820-х. Имеет большую библиотеку. Хорошо относится к Сорелю с самого начала, не презирает его происхождение. Ценит его по работе, помощи в делах. Сразу поверил в отрицательную характеристику Сореля. Благодарен аббату за помощь.

·  Г-н де Реналь — Мэр города Верьера. Приглашает гувернера для того, чтобы похвастать перед Вально. Вально сам потом становится мэром. Оба беспокоятся о том, что о них подумают другие. Тщеславны, богаты нечестными деньгами. Дружелюбно разговаривают друг с другом, но за глаза строят козни.

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або увійти на сайт під своїм іменем.